Східно-слов'янська демократична хвиля триває.

Василь Мельничин: "Події в Росії останніх днів багато кому з політичних експертів нагадують українські протести на початку століття. Масові акції, гасла, опозиційні лідери. Помаранчева революція починалась аналогічно - з акцій проти чинного тоді президента Кучми і "вибухнула" на президентських виборах через їх фальсифікацію. Україна розпочала східно-слов'янську хвилю демократизації - Росія продовжила. І питання яке зараз хвилює більшість експертів-аналітиків полягає не в тому коли впаде режим Путіна, а як? - чи зможе російська спільнота "бархатно" провести оновлення влади і демократизацію. Чи не почне Путін  "топити революцію в крові", одразу після інавгурації в березні наступного року. Адже, переважно таким сценарієм закінчувались усі революції на теренах колишньої російської імперії."

Наприклад, Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС вважає, що СТАВШИ ПРЕЗИДЕНТОМ, ПУТІН ВДАСТЬСЯ ДО ЩЕ БІЛЬШ АВТОРИТАРНИХ МЕТОДІВ".

Теперішній авторитарний режим у Росії базується на традиціях політичної культури російського суспільства, в основі якої, власне, – авторитарна культура. 

На цю авторитарну культуру накладається імперська ментальність як російського суспільства, так і російської влади. І ця імперська ментальність дуже сильно впливає на політичну активність росіян.

У їхньому уявленні, там має бути цар, який завжди справедливий, уважний, і він відповідає за долю Росії. Влада, яку він має, «освячена Богом». Тому вона не може піддаватися жодній критиці. У російській ментальності, так би мовити, верховенство влади освячено німбом божої ласки. А між суспільством і царем – чиновництво – ненажерлива корумпована бюрократія. Власне, вона і є основним ворогом суспільства. Цар начебто теж бореться з цією бюрократією, бо він у своїй суті відбиває інтереси простого народу. Ось така парадигма російської культури завжди була основою для стабільності самої влади і цього авторитарного режиму.

Що сьогодні змінилося, чому народ обурюється? Це протестує молоде покоління росіян, яке не мислять категоріями самодержавства. Вони бачать зовсім інші процеси у світі, і самодержавство їм не до вподоби – незважаючи на потужну патріотичну роботу, яку проводить режим Путіна з молоддю. Перспектива російської авторитарної стабільності вже не задовольняє багатьох росіян.

Та все-таки більша частина росіян, очевидно, підтримує Путіна, і він однозначно буде президентом.

Гадаю, росіяни проковтнуть образу з фальсифікаціями на виборах, проковтнуть заради «великої Росії», але якщо влада не поводитиметься ще більш брутально й цинічно щодо тих людей, котрі мають інші погляди на майбутнє РФ.

Якби Путін був здатен провести модернізацію Росії, він би давно це зробив. І ми бачили, що в його першій каденції такі спроби були, але потім він швидко від цього відмовився, бо така модернізація ставила під ризик його владу та авторитет, тому він вдався до побудови імперської моделі, «підняття геополітичної величі Росії», щоб за рахунок зовнішнього чинника консолідувати суспільство, при тому, що реформ немає, і свавілля щодо населення чиниться страшне. Досі це працювало. І Путін, ставши президентом утретє, вестиме політику не модернізації, а екстенсивного розвитку: розширення, експансії, захоплення нових ресурсів, реінтеграції України в Росію у формі Євразійського союзу. Це все для підняття «величі Росії», перш за все як геополітичної потуги.

Олександр Палій, експерт з міжнародних питань, вважає, що Росія опинилась в ПАСТЦІ СВОБОДИ. "Очевидно, причини нинішнього падіння популярності влади комплексні – тут і фактичний застій у економіці, і атрофія живого політичного життя, і надзвичайна криміналізація політики, економіки й суспільного життя, що знижує «бар’єри недопустимого», і неможливість реалізуватися в чинній системі координат пасіонарним громадянам. Усе це створило в російському суспільстві таку атмосферу, яка багато в чому нагадує кінець 1980-х. Тобто маса все ще йде за владою, але щось робити людям, які себе поважають, стає дедалі більш неприйнятно.

Режим заради спокою продовжує витискати пасіонарних людей із країни. Як результат, режим залишається з трубою, недиверсифікованою економікою і старіючим населенням. Для Росії з її природними запасами нинішнє зростання на рівні 4% – це навіть гірше, ніж брежнєвський застій, бо за часів Брежнєва не було таких інфраструктурних проблем.

Очевидно, Путін усвідомлює загрозу «обструкції» режиму з боку мислячої частини суспільства. Тому й обрав головою нового виборчого штабу відомого режисера Говорухіна, який часто у своїй творчості був не по-кремлівському щирий.

Інстинкти російської влади, здобуті в спецслужбах, підказують, що треба тотально тримати ситуацію під контролем.

Для тактики це може бути дуже добре. А для стратегії – навряд чи. Ця як «газові війни» Росії проти України, виграні Кремлем, проте в результаті яких у Європі різко прискорилися процеси диверсифікації енергопостачання та стрімко зросли інвестиції у відновлювальну енергетику. А це нині б’є по російських інтересах, тепер уже стратегічних.

Схоже, російська влада цілковито не визнає економічної цінності демократії чи принаймні переконує себе в цьому.

Щоправда, Дмитро Медведєв весь свій президентський термін заявляв про модернізацію. Тільки якщо казати «халва», солодко в роті не стане.

Нині Росія потрапила в пастку свободи, як це не парадоксально звучить.

Якщо продовжувати нинішній курс, він вестиме країну до стагнації і поступового програшу конкурентних позицій у світі.

Для Європейської Галичини, політолог Василь Мельничин