Чому така одностайність при голосуванні за виборчий закон?

Василь Мельничин: " Гасло виборів 2012р. це:  "ні новим, ні біднім, ні іншим - тільки ми".

Український парламент вчора продемонстрував неабияку єдність у своєму прагненні законсервувати владу на десятиліття. 366 голосів на табло ВР України останнім часом було рідкістю. Адже узурпація влади однією партією припродньо викликає спротив. Що ж відбулося насправді? Які бонуси пообіцяла влада опозиціонерам, що вони за один день вирішили підтримати законопроект про вибори написаний Банковою? Про своє бачення подальшого розвитку політичної ситуації в України розповідає експерт з євроінтеграції та політолог Василь Мельничин.

Політична ситуація в українському суспільстві, що склалася  після перемоги  В.Януковича на президентських  та перемоги партії регіонів на місцевих виборах 2010 р.  все більше й більше нагадує повернення до однопартійності в політиці та автократії в управлінні. Єдина владна вертикаль, що сформована переважно з членів однієї партії, домінування в крупному бізнесі представників переважно одного регіону (донецького), розправа з політичними опонентами за допомогою кремінального переслідування, поширення цензури та припинення діяльності опозиційних тереканалів є не що інше як знакові маркери щодо повернення назад в СРСР. Вихована радянською пропогандою сьогоднішня політична еліта не знайшла за 20-ть років перебування при владі нових та  інших механізмів управління українською державою ніж ті, що заповідали теоретики марксизму-ленінізму.

Для пошуку консенсусу в суспільстві, розробку нових правил суспільного договору у влади не було і немає часу. Ні у попередньої ні у нинішньої. Надто дорогі для них часи перебування у владі: треба успіти забезпечити себе, свою родину матеріально; закріпитися на владному олімпі, іноді й відкупитися від органів; показати свою відданість і лояльність до чинної влади, - ніколи думати про суспільні потреби, шукати компроміси тощо. Набагато звичніше використовувати надійні механізми : "розділяй і володарюй" та "хліба і видовищ".

І може тривало б так довго, якби не "противсіхи". Щоразу на виборах число громадян, які не довіряють владу жодній з запропонованих партій зростає, а довіра до тих, що приходять падає. За останніми дослідженнями соціологів повністю недовіряють нинішнім політикам і їхнім партійним організаціям трохи більше 50-ти відсотків населення. Найбільші мегапартії ПР та БЮТ підтримують лише по 20-ть відсотків виборців. При чому, недовіра до них відповідно по 80-ть відсотків. Отже, зрозуміло, що у  влади (і теперішньої і вчорашньої) явно існує проблема з легітимністю. Народ більше недовіряє їм усім, аніж довіряє.

Відповідно, у разі революції, про яку так довго говорять усі опозиціонери, народ не буде звертати увагу на партійну приналежність члена парламенту чи чиновника - усім "кришка". Саме розуміння таких реалій продемонстрували українські депутати (адже вони також влада) підтримавши новий закон про вибори до парламенту. Насамперед, три складові, що на переконання Банкової можуть зцементувати чи законсервувати сьогоднішніх керманичів: високий прохідний бар''єр, закритість списків партій та необхідність мати значний фінансовий ресурс для перемоги на окрузі. Отже, гасло виборів 2012 це "ні бідним, ні новим, ні іншим - тільки ми".

Звичайно, втратити усе погано, а тому краще "синиця в руці" від Банкової ніж "журавель в небі" від виборців. Однак, така логіка дій опозиціонерів є помилковою і небезпечною, як для них самих так і для усього українського народу.

По-перше погодившись на прохідний бар’єр у 10%, (тому, що обирають за списком не 450 а лиш 225) опозиція підіграла Банковій у її бажанні законсервувати нинішній склад парламенту, не допустити притоку в Раду нових політичних сил і нових людей. При тому, що лідери більшості публічно заявляли про готовність дещо зменшити прохідний бар’єр задля пошуку компромісу...Тут співпали інтереси трьох партій, які долають цей бар''єр: ПР, "Батьківщини" та Фронту Змін. "Відсікнувши" можливих конкурентів таким чином вони знову проходять.

Друге - неможливість блоків. Тепер їм не потрібно буде просити рейтингових політиків, не членів цих партій, до об'"єднання, оскільки самі попросяться. Та ще й у партію, а свою хай закривають. Це стосується, наприклад, А.Гриценка, В.Кириленка, М.Катеринчука, партії яких ще не стали міцними і незалежними. Отже, новим партіям - зась.

Третє - стати депутатом по мажоритарці для маловідомих і "бідних" політиків стає нереальною мрією. Грошова застава, дорожнеча проведення кампанії обрізають крила навіть самим достойним. Крім того, використання адмінресурсу при формуванні ТВК і ДВК (більшість від парламентських партій і обмежена кількість членів цих комісій) позбавлять невладного і не "від опозиції" кандидата контролю за ходом голосування, підрахунком голосів і права на оскарження результатів. Тобто бідним і іншим - знову ні.

Четверте. Така єдність українського парламенту при голосуванні за закон про вибори фактично наперед "узаконює" результати виборів. Адже після їх оприлюднення верещати про фальсифікації і поганий закон нема чого: голосували ж за такий закон майже одностайно.

Враховуючи усі ці зауваження приходиш до висновку: ця влада на довго, на десятиліття. Хіба що народу це кіно не сподобається і він розіб''є телевізор.

З Венеції, Італія, Василь Мельничин для "Європейської Галичини"