Приклад Донбасу в динаміці зміни електоральних настроїв доволі показовий...

 

МІСЦЕВІ ВИБОРИ 2010. СТАРТ ЧИ ФІНІШ?!

"Український виборець – людина мисляча"

Петро Антип голова Донецької обласної організації ПП «Європейська партія України»

Місцеві вибори – це завжди фундамент і так би мовити генеральна репетиція виборів до Верховної Ради.

Це – зріз загального електорального настрою держави, діяльності різних партій, ефективності політики влади і опозиції. Влада народжується на місцях…

Ці місцеві вибори беззаперечно довели слабкість владної Партії Регіонів, власне кажучи на цих виборах регіонали потерпіли абсолютне фіаско...

Ці місцеві вибори беззаперечно довели слабкість владної Партії Регіонів, власне кажучи на цих виборах регіонали потерпіли абсолютне фіаско. Єдине, що їх врятувало – це голосування за мажоритарною системою, оскільки багато людей голосували за біло-блакитних за звичкою. Багатомандатна система поки що не дала тих результатів, які вона б мала дати, тому що ще не виникла конкуренція між кандидатами, які обиралися за мажоритарною системою, тобто між особистостями, зокрема в Донецькій області. Тому на Донеччині люди за інерцією двічі проголосували за кандидатів-регіоналів, і останні отримали більшість в міськрадах. Якби голосування проводилося лише за партійними списками, вони б ніколи не набрали і 50%.

 

Проте в цілому рейтинг ПР значно зменшився. Це – логічно, бо регіонали – не ті люди, які мають будувати Україну, всі вони «зліплені» з радянського тіста, мають проросійську ідеологію і просто не розуміють, що таке українська державність («будують нову країну без української історії і без європейських цінностей).

Багато людей взагалі проігнорували місцеві вибори, навіть в Донбассі – вотчині регіоналів. Це вже свідчить про різке падіння довіри до владної партії. А з тих небагатьох, хто зрештою зважився виконати свій громадянський обов’язок і прийшов на вибори, за ПР віддали свої голоси лише 40% виборців. На щастя, в Україні з кожним роком зростає відсоток тих людей, які перестають бути байдужими, починають думати і усвідомлюють, що все ж таки їхній голос чогось вартий.

Приклад Донбасу в цій динаміці зміни електоральних настроїв доволі показовий. Починаючи з 1990-х років, характер виборів і симпатії виборців потрохи еволюціонують, на мій погляд, в позитивний бік. Я б сказав, що виборці Донеччини починають «прокидатися». Якщо прослідкувати за виборчою кампанією за останні двадцять років в Донецькій області, то можна побачити, що в переважній більшості тут доволі консервативні виборці, які стабільно голосують за тих, на кого їм вкажуть. Спочатку вони чітко голосували за комуністів, потім всі вони з невеличкими втратами дружньо перейшли до лав прихильників партії «За ЄДУ!», потім знову ж таки з незначними втратами стали прибічниками і виборцями Партії регіонів. Проте з кожним таким переходом все більше і більше виникало сил, які від тотального розчарування приходили до усвідомлення важливості і значущості свого голосу. Такі виборці вже не віддають свої голоси всліпу, аби за кого, тобто в Донбасі все ж таки спостерігається, хоч і поступова, тенденція до справжньої демократизації суспільства.

Як східні, так і західні українці переважно голосують ідеологічно, проблема лише в тому, яка в кого ідеологія і наскільки є розвиненим в українців почуття громадянського обов’язку. На жаль, з виборами в Україні склалася анекдотична і разом з тим доволі невтішна ситуація. В нас в цілому голосують люди похилого віку. Владу, курс країни і розвиток її майбутнього обирають ті люди, яким вже за шістдесят років. Люди середнього віку – більш інертні, не кажучи вже про молодь, яка в першу чергу має дбати про своє майбутнє. На жаль, наші найбільш активні виборці ще мають радянський менталітет, живуть, спираючись на радянські гасла і традиції.

До того ж, спостерігається дивовижна річ: певна кількість сьогоднішніх молодих тридцяти-тридцяти п’ятирічних людей переживають такий собі пострадянський синдром. Взагалі, їм, на мій погляд, зараз найважче визначитися в житті у своїх уподобаннях, бо виховані певною мірою в радянських традиціях, маючи той самий менталітет, що і їхні батьки, вони зіткнулися з новими реаліями незалежної України і ринкової економіки, в якій почувають себе некомфортно і психологічно тяжіють до «втрачених часів», коли все було «легко і просто», коли за них вже все вирішили, коли не треба думати і робити свій вибір. Ця молодь – це в деякій мірі «втрачене» покоління з рабським і проросійським менталітетом, яке ми ідеологічно і морально занедбали і через те втрачаємо справжню можливість докорінних демократичних змін в нашому суспільстві. На жаль, такі проблеми в сфері формування громадянського суспільства мають місце по всій Україні.

З іншого боку, в політику приходять нові покоління людей з іншим мисленням. Виховані в системі приватної власності і незалежній Україні, вони вже не мислять категоріями радянських людей, які зростали в комуністичному середовищі.

Тож я дуже тішуся з того, що Україна більше не повернеться в те болото, в якому знаходилася ще 20-30 років тому; що патріотизм та державність візьмуть гору в душах українців, і зрештою ми зможемо створити повноцінне громадянське суспільство. Чим більше триватиме цей процес, тим більше у людей з`явиться вибору і права вибору. Вони вже будуть обирати гідних політиків, здатних на проведення реформ. Подобається нам це чи ні, проте ані Тимошенко, ані Ющенко, ані Тягнибок не здатні нічого зробити, допоки самі громадяни не почнуть розбудовувати свою країну.

«Європейська партія України» в Донбасі: розбір польотів.

Місцеві вибори в Донбасі для ЄПУ відбувалися лише в чотирьох містах Донецької області: Донецьку, Горлівці, Краматорську та Дружківці. Це був, так би мовити, своєрідний експеримент Донецької обласної організації ПП «Європейська партія України». Своїми результатами ми цілком задоволені.

З іншого боку ці вибори дали нам чітке уявлення про діяльність нашої обласної і міських організацій, про роботу партійних осередків і самих партійців. Вибори дають можливість людям розкритися, проявити себе і свої здібності. Ці люди можуть стати потенційними партійцями, які зміцнять партію, нададуть їй нової живильної енергії та активності.

Одночасно вибори виявляють і недоліки партійної організації, вади її керівництва і партійців. На жаль, неприємним відкриттям цих виборів для Донецької обласної організації стала Маріупольська міська організація ЄПУ. Керівництво даної організації просто відмовилось від участі в місцевих виборах, хоча в неї були всі шанси і можливості взяти в них активну участь. Це питання, як і проблеми, що виникли в іншим містах, будуть незабаром вирішені.

Найактивнішою на цих виборах в Донбасі виявила себе саме Горлівська міська організація ЄПУ. По-перше, вона – найсильніша в області. По-друге, тут склалася гармонія між ідеологією і особистостями, які мають в місті неабиякий авторитет, а саме: Вадим Соломаха, Юрій Жук та інші. Було залучене мінімальне фінансування, видана цікава газета, проведена належна агітація. Ми спромоглися мати представників на усіх дільницях, відстояти свої голоси, навіть навчити своїх людей. В нас постійно працювали два штаби, йшла злагоджена робота.

Той факт, що в Донбасі споконвіку існує свій проукраїнський патріотичний електорат, який підтримує європейські цінності, дав нам свій відсоток голосів: ці люди нам повірили. Гадаю, що ми б змогли показати і кращі результати – приблизно 4,8%, проте підрахунок голосів було призупинено, коли в нас вже налічувалось 5,2%, а вже на другий день нам приписали 3,8%. Ця махінація відбулася стрімко і змогла ввести нас в оману, проте вже на наступних виборах ми зможемо цьому завадити.

Крім того, Горлівка висунула свого кандидата в мери Вадима Соломаху – гідну і шановану в місті людину, що, звісно, дало нашій партій значний відсоток виборчих голосів. Він став третім в виборчій гонці, хоча мав всі можливості перемогти. Купа чинників – недостатній час передвиборчої кампанії, пильна увага до нашого кандидата з боку прокуратури, місцевої адміністрації, навіть кримінальних елементів, судова і юридична тяганина – зіграли злий жарт з, не побоюся цього слова, найдостойнішим кандидатом в мери Горлівки. Невдалий закон про вибори, виписаний регіоналами під самих себе, призвів до нестачі часу для юридичної підготовки необхідних документів. Якби кампанія тривала на кілька тижнів довше, перемога була б за нами.

В Донецьку нам вдалося виставити п’ятдесят п’ять кандидатів в депутати. Цим молодим людям, на жаль, не вистачило сил, щоб мати своїх представників на усіх виборчих дільницях. Тепер вже зрозуміло, що якби ми повністю закрили два-три райони, то результат був би ефективнішим. Проте хотілось би відзначити наших донецьких європейців – Олега Симєохіна та Юрія Матущака, яким вдалося знайти своїх кандидатів, котрі не перелякалися і кинули виклик ПР. Більше того, їм вдалося перегнати велику кількість партій, зокрема «Нашу Україну», «За Україну» тощо. Також варто зазначити, що найпотужніший прес та наймасштабніші фальсифікації мали місце саме в Донецьку. Молодих хлопців-спостерігачів просто вивозили з дільниць, проте не так, як в 2004 р. – в поле, а більш культурно – «випити чаю», аби тільки вони були відсутні на дільниці.

Також я вдячний Краматорській міській організації, яка дала нам півтора відсотка, і Дружківській міській організації, що також показала доволі високий результат.

Найголовніше ж те, що «продукт» Європейської партії України користується попитом в Донбасі, і за умови злагодженої роботи, доброї організації і розбудови «живих» партійних осередків по всій області, ми зможемо гарантувати, що подолаємо 3% бар’єр на виборах до ВР. Для початку це буде доволі доладний результат. Якщо ж докласти ще більше зусиль для правильної роботи партійної організації за належного фінансування, цей відсоток можна буде збільшити.

Проте фінансування в партійній організації – річ неоднозначна. Переконаний, що фінансувати належить лише працівників виборчого штабу і розробку агітаційних матеріалів. Ні в якому разі неможна платити спостерігачам, агітаторам, газетоношам, оскільки люди, які отримують гроші, проте не мають віри в цю партію, не лише нікого не зможуть загітувати, а ще й нароблять шкоди, просто викинувши газети на смітник.

Отже потрібно розбудовувати серйозну організацію. На 100-200 тисяч виборців потрібно мати мінімум двісті справжніх партійців, до яких приєднаються ще три-чотири людини, тоді цієї команди цілком вистачить для продуктивної роботи на виборах. Через це я вірю, що в перспективі європейські цінності переможуть в Донбасі. ПР вже скомпрометувала себе, тож їй лишається ще три - п’ять років активного існування. Надалі її електорат розподілиться між комуністами і демократичними силами. В цій ситуації наше головне завдання – спрацювати на випередження і вчасно «підхопити» цей електорат. Якщо так станеться, то подолання ЄПУ трьохвідсоткового бар’єру на виборах до ВР нам гарантоване як в Донбасі, так і в Україні в цілому.

Що стосується Європейської партії України на республіканському рівні, то нам конче потрібно провести партійну реформу. Перш за все, в кадровій політиці партії. Лідери обласних організацій мають мислити на рівні губернаторів, на рівні всієї країни, а лідери міських організацій повинні мислити на рівні області. Все має відбуватися чітко і прозоро.

Маючи свою ліберально-патріотичну ідеологію, неможна допускати загравань з іншими політ силами, треба виробити свій стиль, свій почерк. І найголовніше – не зраджувати свого виборця. Наші партійці, які стали депутатами в міськрадах, ні за яких обставин не мають стати «тушками». Краще залишатися в глухій опозиції, мислячи наперед: виборець в Україні стає дедалі грамотнішим і зрадників своїх переконань «карає» неувагою. Так на цих виборах сталося з «Народною самообороною», з «Нашою Україною» і з «Єдиним центром». Навряд чи колись зможуть зробити собі справжню політичну кар’єру Луценко або Ющенко. Найвірогідніше для них – це залишитися в історії, бо люди за «тушки» голосувати не хочуть. Тож для інших партій, і для ЄПУ зокрема - це красномовний приклад того, як робити не слід.

Наше завдання – розповідати людям про європейські цінності і відстоювати їх вже не словом, а справою. Як тільки виборець переконається в принциповості нашої позиції і зрозуміє ідеологію Європейської партії України, то ЄПУ врешті-решт буде розбудована в Донецьку, і центр Донбасу стане нарешті європейським. Треба лише розтопити цю кригу брехні, яка заполонила наш край.

Петро Антип, голова Донецької обласної організації ПП «Європейська партія України»