Знищити єдиний податок

Навіщо держава намагається знищити єдиний податок

Від часів помаранчевої революції держава бореться з єдиним податком. Сферу його застосування намагалися обмежити і Юлія Тимошенко, і Віктор Янукович, і ось тепер дружна команда нової влади рішуче взялася за діло. Як інформують Контракти можна виділити три причини такої невгамовності.

Перша - найпростіша і очевидніша. "Як це так - ти мені заплатив і все? А якщо мені завтра знову гроші знадобляться абощо?" Клієнт держави має бути доступний для грабежу в будь-який час року і у будь-який час доби. Державі важливі не гроші платників податків, а їх залежність.

Друга причина - це, так би мовити, обставина теперішнього часу. Підприємства (разом з людьми, які ходять туди на роботу) є головний предмет перерозподілу в українській версії феодалізму. У класичній середньовічній версії - це земля з дрібними людьми, в нашій версії - підприємства.

Саме підприємства переходять "під руку" того чи іншого какістократа в результаті палацових інтриг і зміни влади, саме підприємства захоплюють рейдери і так далі і тому подібне. Правда, ситуація відрізняється від середньовіччя, і про це необхідно сказати. На відміну від території, яка має, так би мовити, обмежений запас, запас підприємств невичерпний. Тобто їх можна захоплювати один у одного, нескінченно знищувати і розоряти ворожих "юридичних осіб".

Відбувається це тому, що підприємства створюють не лише какістократи, але і самі дрібні люди. Вони їх вирощують, пестять і плекають до того моменту, поки ті не починають приносити прибуток. У цей момент зазвичай приходять люди какістократів, які пропонують "співпрацю", тобто васальну залежність. Я, звісно, дуже спрощую, часто в цій справі проявляється така винахідливість, що будь вона застосована в мирних цілях, ми б вже жили при капіталізмі. Так чи інакше, здорове підприємство потрапляє в коловорот, стає джерелом доходу і об'єктом для атак і торгів какістократів.

Загалом, в нашій темі важливо ось що: для того щоб процес перерозподілу підприємств функціонував нормально, вони спочатку мають перебувати в певних загальних нормативних рамках. "Єдиноподатники" випадають з цих рамок. Вони - як вольні міста в середньовіччі. Начебто і платять сеньйору, а взяти їх - не візьмеш. Показово, що в програмі донецьких реформ єдиний податок називається "пільговим". Справді, з точки зору сеньйора, городяни - зухвалі, безпринципні пільговики.

Коли другий президент Леонід Кучма ввів єдиний податок, какістократи розглядали його як послаблення для дрібних людей. Приблизно як заміну панщини оброком. Проте "економічна" діяльність держави призвела до збіднення країни. Адже круговорот підприємств не проходить безслідно. Незважаючи на те що юридичні особи можуть, здавалося б, безболісно з'являтися і зникати, з економічної точки зору діяльність з насильницького перерозподілу підприємств знищує національне багатство.

Причина очевидна - зміни статусу і діяльності підприємств відбуваються не з економічних причин (тобто не в залежності від якості діяльності підприємства), а з політичних. В цьому випадку ресурси суспільства просто викидаються на вітер. При цьому збіднення малопомітне, як, наприклад, забруднення довкілля. Воно може навіть відбуватися на фоні зростання кінцевого споживання (що ми і спостерігали перед кризою).

Тепер збіднення призвело до того, що люди дуже не хочуть відновлювати процес круговороту підприємств. Відмітимо, що владарі, швидше за все, здогадуються, що в реальності "держава", про якою вони так опікуються, зазнає втрат від скасування єдиного податку. Втім, це не має значення, оскільки завдання полягає не в збільшенні доходів "держави".

Третя причина - це обставина майбутнього часу. "Єдиноподатник" завжди може сказати державі: "Я вам плачу! Чого ж більше?" Така поведінка недопустима, і ось чому. Так званий єдиний податок - доволі небезпечний прецедент. По суті, це подушний прямий податок, тобто праобраз максимально простих і прозорих стосунків людини з державою. Практика єдиного податку показує, що вся та істерична метушня, яку створює держава довкола "підприємницької діяльності" і "наповнення бюджету", позбавлена власного змісту.

Прямі податки вирішують ці ж завдання без всякої метушні і складної машинерії посередніх податків і супутньої "контролюючої" діяльності. Тому прямий податок дозволяє ставити державі запитання. Вам потрібен бюджет? А навіщо? І чому стільки? А як і куди ви все це витрачатимете? Чим довше існував би прямий єдиний податок, тим швидше люди оговталися б від мороку "державної" метушні і зрозуміли, як ідуть справи насправді. Звичайно, цього не можна допустити.

Єдиний податок - це наша остання зачіпка для зростання громадянського суспільства. Прогресуюче громадянське суспільство може виникнути лише серед самодостатніх і відповідальних людей. Така людина не може бути "винна" перед державою. "Єдиноподатник" значно менше "винен", ніж всі його інші побратими по нещастю. Саме тому він має бути знищений.

Володимир Золоторьов

©http://paralleli.if.ua/